Здобувачі вищої освіти вивчатимуть основні механізми і закономірності процесу засвоєння індивідом знань, умінь і навичок. Як засвоюється інформація, і яким чином вона перетворюється особистісне придбання – знання? Як у індивіда формуються і розвиваються вміння і навички? Як доцільно батькам та вихователям організувати середовище для дитини, яке б сприяло найбільш оптимальному засвоєнню згаданих навичок? Ці питання мають принципове значення для освітньої практики і спеціально вивчаються психологією навчання та виховання.

Когнітивна психологія розвитку – це система науково-доведених теорій когнітивного становлення особистості. Кожна сучасна галузь психології так чи інакше розглядає когнітивну психологію розвитку.
На сьогоднішній день існують біля двох десятків теорій когнітивного розвитку психіки. В процесі вивчення дисципліни студенти матимуть можливість ознайомитися з основними науковими підходами до когнітивного розвитку. В усіх цих теоріях, по-перше, описуються зміни, що відбуваються в межах однієї або кількох форм поведінки і мислення, по-друге, описуються взаємодії різних форм поведінки у їх динаміці. Тобто описуються як зміни в одній сфері психіки впливають на зміни в іншій. І, по-третє, подані пояснення загального напрямку змін у психіці.

Поведінкова психологія ґрунтується на ідеї про вплив на особистість соціального середовища. Вважається, що всі форми соціальної поведінки людини є результатом її спостережень за соціальними моделями (батьками, вчителями, друзями, кіногероями). Таким чином, особистість формується в результаті впливу на людину довкілля, які людина хоче пізнати з метою пристосування до нього.
Здобувачі вищої освіти в рамках даного предмету вивчатимуть основні положення даного напрямку трактування становлення особистості людини.

Впродовж вивчення даної дисципліни студенти опановуватимуть існуючі методи дослідження психічних процесів та станів (мислення, пам’яті, уваги, уяви, сприймання), їх функціонування, закономірностей та можливих змін. У рамках даного курсу студенти матимуть змогу порівняти результати функціонування вказаних психічних процесів у здорових та осіб з різною психопатологією.

Метою викладення дисципліни є сформувати у студентів вміння в галузі психології особистості після опанування курсу «Психологія особистості».
Завданням курсу є допомагати студентам глибоко оволодіти знаннями з актуальних питань психології особистості, сформувати уміння та навички необхідні для проведення методологічних та теоретичних досліджень з психології особистості та грамотно користуватися отриманими результатами у професійній, діловій сферах та у приватному житті; проводити теоретичні, експериментальні дослідження психологічних явищ відповідно до наукового методу; визначати причинно-наслідкові залежності між психологічними явищами, давати їм обґрунтовану інтерпретацію; визначати предмет психології на сучасному етапі, основні психологічні категорії, їх суть і зміст.

Метою викладення дисципліни є сформувати у студентів вміння в галузі когнітивної психології після опанування курсів «Загальна психологія», «Вікова психологія», «Психологія навчанні і виховання», «Психодіагностика».
Навчальна дисципліна «Практикум з Когнітивної психології» забезпечує формування професійних компетентностей, умінь щодо пізнавальної діяльності людини та особистості. Навчальна дисципліна належить до циклу вибіркових навчальних дисциплін гуманітарної підготовки.
Предмет навчальної дисципліни – когнітивні, тобто пізнавальні процеси людської психіки та психологічні механізми переробки інформації, які їх забезпечують.
Завдання – вироблення умінь психологічної діагностики когнітивних (пізнавальних процесів) людської психіки та психологічні механізми переробки інформації, які їх забезпечують.

Когнітивна психологія – це галузь психологічної науки, що вивчає процеси пізнання, як от увага, мова, пам’ять, відчуття, сприймання, мислення. Вона базується на положенні, що розум працює подібно до комп’ютера: введення, зберігання та вилучення даних. Когнітивний підхід, ймовірно, є найбільш домінуючим підходом у психології сьогодні і вже був застосований до широкого кола практичних і теоретичних контекстів.
На сьогоднішній день у дитячу когнітивну психологію включають дослідження моделей соціальної обробки інформації (наприклад, для пояснення агресивної чи антисоціальної поведінки), “Теорії розуму” (феномен розуміння та пізнання внутрішнього світу інших, який необхідний для метапізнання та соціального розвитку), надання допомоги в боротьбі з розладами пам’яті, підвищення точності прийняття рішень, моделі допомоги при розладах навчання та інші. Когнітивна психологія застосовується для збереження психічного здоров’я для людей будь якого віку. З науки про те, як когнітивні процеси змінюються в ході розвитку дитини та підлітка, а саме інформації про те, як мозок трансформує сенсорні входи в розуміння та знання, когнітивна психологія допомогла нам отримати більш глибоке і багатше розуміння багатьох психічних явищ, які сприяють нашому повсякденному існуванню і загальному буттю.
Досягнення дитячої когнітивної психології сьогодні широко інтегруються у вікову психологію, педагогічну психологію, психологію розвитку, соціальну та загальну психологію, психологію особистості, патопсихологію тощо.

Психологія зрілості та акмеологія – дисципліна прикладного характеру, знайомить студентів з дослідженнями психічного розвитку людини у період дорослості, важливими аспектами психічного здоров’я та благополуччя зрілої людини, психологічними особливостями освоєння батьківських і подружніх ролей (почуття компетентності в сімейних ролях), а також досягнення почуття професійної компетентності у професійній діяльності та досягнення професійного і життєвого успіху.

Пренатальна психологія – дисципліна прикладного характеру, основу якої складають нечисленні наукові дослідження. Пренатальна психологія як наука сформувалася відносно недавно і вивчає етапи психічного життя ще ненароджених дітей. У процесі вивчення дисципліни студенти будуть ознайомлені з чотирма групами підходів до пренатального розвитку: еклектично-дилетантський, медико-редукціоністичний, психолого-редукціоністичний, інтегративний біопсихосоціальний, ресурсний. Об’єктом вивчення є система взаємодії батьків та дитини у пренатальний період її розвитку.
Прикладний характер дисципліни включає моделювання материнських та батьківських почуттів, усвідомлення відповідальності за власне здоров’я та здоров’я ще ненародженої дитини, психопрофілактика і пропагування здорового способу життя, репродуктивного здоров’я, усвідомленого материнства і батьківства, а також сімейних стосунків та цінностей.

Психологія професійного здоров’я є одним із пріоритетних напрямків західної науково-практичної психології. Актуальність цього напрямку зростає перш за все через стрімкі соціокультурні зміни у всіх сферах життєдіяльності людини, динамічний інформаційний тиск, напружений ритм життя, зростання психотравмуючих ситуацій і кризових станів особистості, які відображаються у ефективності професійної діяльності. Дисципліна розкриватиме психологічні засади запобігання хворобам, політики охорони здоров’я в організаціях, психогігієну праці та відпочинку тощо.

Навчальний предмет ― «Психологія професійного здоров’я» являє собою системне узагальнення матеріалів про психічне благополуччя людини. У ньому розглянуто принципи та чинники оптимізації психічного здоров’я людини, основні аспекти взаємовпливу позитивних (негативних) емоційних станів, способи психологічного захисту, профорієнтації, професійного довголіття, що може сприяти переглядові ставлення до способу життя особистості.

Психологія професійного здоров’я входить до блоку медико-психологічних дисциплін, тому зміст курсу співвідноситься зі змістом наукового напрямку спеціалізації «Дитяча психологія та психологічна практика», читається паралельно або після вивчення психологічної діагностики, діагностичного та клінічного інтерв`ю, основ психотерапії.

«Психологія адиктивної поведінки» є складовою частиною дисциплін психологічного циклу вибіркового блоку. Її вивчення передбачає підвищення професійної компетентності психологів та сприяє ефективній самореалізації їх, як фахівців. Мета курсу – розкрити психологічні механізми та закономірності адиктивної поведінки людини; сприяти оволодінню системою знань про види та особливості адиктивної поведінки; формування у майбутніх практичних психологів навичок профілактичної та корекційної роботи адиктивної поведінки.

Поведінкова норма. Правові, моральні та естетичні норми Поведінкова патологія та її ознаки (схильність до дезадаптації, тотальність, стабільність). Підходи до виділення поведінкової норми, патології та девіації: соціальний, психологічний, психіатричний, етнокультурний, віковий, тендерний, професійний, феноменологічний. Девіантна, деліквентна та адиктивна поведінка. Зміст понять, специфічні ознаки та відмінності. Загальна характеристика видів адитивної поведінки. Залежність як основна проблема адитивної психології. Психологічна характеристика залежної особистості. Гармонійна особистість та її характеристики.

Предмет вивчення навчальної дисципліни «Порівняльна психологія» є закономірності та механізми розвитку психіки тварин, генезис та формування їх психічних процесів в онто- та філогенезі в контексті порівняльного аналізу з людиною.

Міждисциплінарні зв’язки: Загальна психологія, Вікова психологія, Експериментальна психологія.

Метою викладання навчальної дисципліни є ознайомлення студентів-психологів із основними поняттями та проблематикою «Порівняльної психології», а також формування навичок практичної роботи в даній галузі.

Основними завданнями вивчення дисципліни є:

– ознайомлення з основними  закономірностями поведінки і психіки тварин;

– формування уявлень про основні види соціальних та інших форм поведінки, реакцій тварин та їхніх угрупувань;

– дослідження становлення соціальності в тваринному світі як передумови соціуму людини;

– розкриття процесів розвитку психіки у філогенезі та онтогенезі;

– створення підґрунтя для вивчення складних форм соціальної поведінки, притаманних людині;

– сприяння формуванню наукового світогляду;

– формування природничо-наукову методологію аналізу психічних феноменів і поведінки.

У процесі вивчення дисципліни «Патопсихологія та психопатологія осіб з органічними ураженнями мозку» студент повинен знати:

– Органічні, включаючи симптоматичні, психічні розлади.

– Деменції різної етіології.

– Психічні розлади при соматичних, ендокринних, інфекційних захворюваннях.

– Види черепно-мозкових травм та класифікація травматичних розладів психічної діяльності.

– Етіопатогенез, патологічна анатомія та методи діагностики травматичної хвороби. Сомато-неврологічні розлади при ЧМТ.

– Непсихотичні форми гострих травматичних психічних розладів. Травматичні психози гострого періоду та віддалені травматичні психічні розлади. Пізні травматичні психози. Особливості клінічних проявів травматичної хвороби у дітей.

Наслідки травм головного мозку проявляються переважно в різних інтелектуально-мнестичних, емоційних (афективних) і вольових порушеннях. Типовими для травматичного захворювання потрібно вважати такі форми психічної патології, як епізоди потьмареної свідомості, судомні припадки й інші пароксизми епілептичного кола, довготривалі чи періодичні психози 1 галюцинаторно-маячного характеру, стійкі зміни особи з формуванням систематизованих маячних ідей переслідування, ревнощів, сутяжного чи іпохондричного змісту. Кожний із проявів хвороби чи їх сукупність можуть бути визначаючим або додатковим фактором ризику протиправних дій.

Згідно до актуальних статистичних даних частка хворих на судинні захворювання головного мозку в Україні невпинно збільшується. Дана тенденція не може бути виправдана старінням населення та збільшення числа літніх осіб у популяції, оскільки вона значно випереджає за своєю інтенсивністю наявний демографічний зсув. Розвиток судинної патології знаходиться у прямій кореляції із рядом зовнішніх чинників, як то невпинна урбанізація, несприятливі виробничі умови та ін. Широка поширеність церебрально-судинної патології, невпинне збільшення кількості відповідних хворих, розвиток захворювання у більш молодому віці, велика смертність і інвалідизація пацієнтів формують одну з найбільш важливіших медико-соціальних проблем у сучасній практичній науці.

Через значну поширеність судинних захворювань головного мозку, проблема діагностики та терапії психічних розладів судинного ґенезу актуалізується у сучасній психіатричній практиці. Згідно із останніми статистичними даними, серед пацієнтів психіатричного профілю близько 25% страждають на судинні захворювання головного мозку, а у 17–18% населення країни у віці старше 60 років виявляються психічні порушення судинного ґенезу різного спектру вираженості. Своєчасна діагностика, встановлення діагнозу та комплексна терапія значно підвищують ефективність лікування таких хворих.

Спеціальна психологія – галузь психологічної науки, що вивчає закономірності психічного розвитку і особливості психічної діяльності дітей та дорослих із психічними та фізичними вадами. В якості окремих напрямів до неї входять: психологія розумово відсталих (олігофренопсихологія), психологія глухих і туговухих (сурдопсихологія), психологія сліпих і слабкозорих (тифлопсихологія), а також психологія дітей із недоліками мови, психологія дітей із затримкою психічного розвитку, психологія сліпоглухих та психологія осіб із недоліками опорно-рухового апарату.

Спеціальна психологія є розділом психологічної науки про закономірності розвитку, виховання, навчання і підготовки до соціальної адаптації та реабілітації різних категорій дітей з проблемами в розвитку.

Предметом вивчення спеціальної психології як галузі наукового пізнання є діти з проблемами в розвитку і проблеми їх навчання і виховання.

Спеціальна психологія – розділ психології, який вивчає закономірності розладу психічної діяльності і властивостей особистості у разі виникнення психічних порушень. Її значення полягає в можливості глибшого пізнання закономірностей функціонування і розвитку нормальної психіки, вивчення психічного здоров’я, а також факторів, які активізують чи гальмують розвиток особистості в ході її онтогенезу і соціогенезу

Курс “Психологія дорослішання осіб з неповносправністю” вивчає проблеми типології порушень психічних процесів, властивостей та станів при різних видах патології людини від народження до старечого віку.

До структури курсу входить вивчення базових категорій теоретичного апарату, принципів використання експериментально-психологічних методів з метою клінічної діагностики порушень сприймання, довільних рухів та дій, мови та пам’яті, патології мислення, емоційно-вольової сфери, свідомості та самосвідомості, особистості та її змін і аномалій. Навчальна програма призначена для підготовки психологів з метою навчити діагностиці в психоневрологічних закладах, здійсненню контролю за динамікою хворобливих станів, підготовити до участі в розв’язанні практичних завдань психіатричної клініки.

 В процесі вивчення дисципліни студенти оволодівають теоретико-методологічними та прикладними аспектами патопсихології у зв’язку із сучасними досягненнями психологічної науки в галузі психотерапевтичної допомоги особам із неповносправністю, дослідженнями в сфері вивчення особистості, вимогами до сучасного фахівця-психолога.

Мета курсу: розкрити особливості вивчення аномальних дітей, дефект яких зумовлений дифузним ураженням кори головного мозку (розумово відсталі), порушенням діяльності аналізаторів (глухі, слабкозорі, сліпі), недорозвиненістю мови при збереженні слуху (алаліки, афазики).

Завдання курсу: розкрити закономірності психічного розвитку аномальної дитини; формування особистості у різних категорій дітей під впливом спеціальних методів і прийомів навчання і виховання; вивчення компенсаторних можливостей аномальних дітей; специфіка навчання, виховання і професійної підготовки; соціально-трудова реабілітація та соціалізація; вивчення сенсорного розвитку та психологічних особливостей різного виду діяльностей аномальних дітей.

Курс «Нейропсихологія» знайомить студентів із закономірностями становлення, динамічної організації та вікових особливостей вищих психічних функцій, їх взаємовпливу у забезпеченні інтегративної психічної діяльності та знаннями про психологічні методи діагностики локальних уражень мозку. Об’єктом курсу є нейропсихологія як наука та діагностичний інструментарій локальних уражень мозку. Предметом курсу є особливості нейропсихологічної теорії та практики.

Метою курсу «Нейропсихологія» є вивчення мозкових механізмів вищих психічних функцій (ВПФ) на матеріалі локальних уражень мозку. Завдання курсу: сформувати у студентів адекватні сучасному рівню медико-психологічних знань уявлення про закономірності становлення, динамічну організацію і вікові особливості ВПФ, їх взаємовплив у забезпеченні інтегративної психічної діяльності, про психологічні методи діагностики локальних уражень мозку.

Основною метою викладання навчальної дисципліни «Психологія щастя» є вивчення підходів сучасної психологічної науки до питань психології щастя і задоволеності життєвим шляхом; розкривається проблематика станів щастя, радості як психологічного феномена, розглядаються способи досягнення і утримання даних переживань, їх специфіка залежно від ціннісно-смислових орієнтацій особистості.

 Студенти знайомляться з методами психокорекційної роботи з людьми, що гостро потребують позитивних переживаннях.

Завдання курсу:

1. Розкрити зміст базових понять, які характеризують стану щастя;
2. Сформувати уявлення студентів про різні підходи до розгляду феномена щастя, радості, задоволеності життям.
3. Навчити студентів методам досягнення станів щастя і методам саморегуляції.

Курс психології індивідуальних відмінностей має велике значення у справі формування загального уявлення про механізми походження і розвитку індивідуальних розходжень, умови формування індивідуально-психологічних особливостей особистості.

Глибокі та ґрунтовні знання з психології індивідуальних відмінностей дозволять здійснювати у практиці диференційно-психологічний аналіз поведінки особистості та використовувати його результати у професійній діяльності. Метою вивчення навчальної дисципліни «Психологія індивідуальних відмінностей» є оволодіння здобувачами ступеня вищої освіти знаннями про індивідуальні, типологічні та групові психологічні відмінності між людьми, необхідними для майбутньої практичної роботи в галузі психології.

Диференціальна психологія систематизує індивідуальні відмінності та різні методи їхньої діагностики, а також кількісно оцінює ці відмінності в різних сферах. Передумовою виникнення диференціальної психології на рубежі ХІХ і XX ст. стало введення в психологію експерименту, а також генетичних і математичних методів.

Курс дозволяє отримати системні уявлення про психологічну природу сексуальності людини, особливості її сексуального розвитку та обумовленість сексуальної поведінки.

Обізнаність людини в питаннях психології сексуальності відображає не лише її фахову компетентність але і стає показником її загального рівня культури.

 У структурі курсу розглядатимуться наступні теми: психологічні особливості сексуальності, психосексуальний розвиток людини, чоловіча та жіноча сексуальність, співвідношення біологічного та соціального в сексуальності людини, сексуальна норма та сексуальні розлади, вибір сексуального партнера, особливості сексуальної просвіти в сучасних умовах та актуальні проблеми психології сексуальності, психотерапія сексуальних розладів.

Метою викладання навчальної дисципліни є формування у студентів цілісного уявлення про основні етичні принципи у роботі психолога та необхідності дотримання моральних норм у професійній діяльності; ознайомлення з етичними дилемами при наданні консультативної, психокорекційної допомоги та методологічними аспектами можливих варіантів їх вирішення; ознайомлення з сучасним етапом розвитку етики та деонтології в контексті психологічних досліджень.

Основними завданнями вивчення дисципліни є

– вивчення деонтологічних питань в контексті психології;

– вивчення теоретичного базису деонтології як науки про проблеми моралі та моральності в професійній діяльності та наукових дослідженнях;

– вивчення деонтологічних підходів до вирішення конфліктів;

– ознайомлення з соціокультурними особливостями та етичними стандартами роботи психолога;

– надання знань, які забезпечують розвиток особистості психолога;

– створення у студентів цілісного уявлення про сутність моральних відносин, аналіз їх тенденцій, протиріч та напрямків розвитку;

– сприяння у виборі соціальних професійних цінностей, формуванні своєї життєвої позиції, розвитку духовної культури та інтелігентності в межах наукової та професійної діяльності.

Історія проведення наукових досліджень та побудови наукової методології

Тренінг соціального розвитку дітей та підлітків передбачає засвоєння студентами навичок реципрокної імітації в роботі з дітьми дошкільного віку та програми комунікативного тренінгу для дітей молодшого шкільного віку та підлітків. Результати багатьох досліджень свідчать про ефективність даних видів тренінгів при роботі з дітьми з РАС, соціальною тривогою.

Тренінг соціальних навичок є необхідним при наявності у пацієнта соціальної тривоги (фобії), проявами якої є непереборний страх спілкування. Люди з соціальною фобією намагаються уникати соціальних контактів або ж переносять контакти з іншими людьми дуже болісно і з великим напруженням. Згідно статистичних даних, 12-13% людей страждають соціальною фобією у різні життєві періоди. Найбільш часто вона виникає у підлітковому віці.

Дисципліна «Тренінг розвитку емпатії та професійних навичок» спрямована на проблематику застосування психологічного тренінгу емпатії для розвитку професійних навичок і професійно важливих якостей особистості. Покликана розвинути основні складові особистісно-професійної компетентності соціальних працівників та їх змістовні характеристики.
В межах предмету студенти навчаються розробляти програму тренінгу, формувати мету, структуру та зміст групових занять з формування професійно важливих якостей особистості. Навички розробки психологічного тренінгу повинні вдосконалити основні елементи професійної спрямованості, особистісного розвитку та суб’єктності майбутніх психологів.

Дисципліна «Методологічний розбір клінічних випадків» включає в себе інформацію щодо основних понять та термінів науково-доказових напрямків психології, психодіагностики, патопсихології, психотерапії, медицини, історію формування та розвиток доказової науки і практики, особливості організації та проведення обстежень, вивчення поширеності та природного перебігу певних психічних розладів в групах населення, виявлення масштабів проблем, пов’язаних з цими захворюваннями; визначення факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, які сприяють або перешкоджають виникненню та поширенню цих розладів.

Дисципліна «Практикум з клінічного інтерв’ю» покликана забезпечити формування професійної компетентності майбутніх психологів в галузі прикладної психології та психологічної практики, що дасть змогу їм ефективно використовувати отримані знання на практиці і взаємодіяти зі спеціалістами психологами.
Клінічне інтерв’ю – один з трьох основних напрямків діяльності психолога-практика, яке (залежно від теоретико-методологічної і практичної спрямованості самого психолога) являє собою певний комплекс методів суб’єкт-об’єктного впливу на клієнта з метою виправлення «недоліків» у способі мислення чи поведінці останнього. В переважній більшості випадків клінічне інтерв’ювання застосовується у роботі з дітьми дошкільного, молодшого шкільного, підліткового та юнацького віку, саме там, де такий вплив є найбільш ефективним і відповідає умовам психічного розвитку; проте у вітчизняній психологічній практиці існують окремі погляди та школи, що розглядають клінічне інтерв’ювання у значно ширшому контексті, розробляючи специфічні техніки і методи психологічної роботи. Також, слід зазначити, що за кордоном даний термін використовується як означення початкового етапу психологічної, психотерапевтичної роботи.

Професійна діяльність майбутніх фахівців у сфері психологічної допомоги передбачає сприяння людям у розв’язанні широкого кола психологічних проблем. Для становлення відповідних фахових навичок і умінь студентів-психологів, формування їхньої професійної ідентичності має велике значення оволодіння основами психодіагностичних знань.
Мета навчального курсу «Практикум з основ патопсихології» – підвищити рівень практичних навичок студентів у сфері психологічної допомоги.
Основними завданнями вивчення навчальної дисципліни «Практикум з основ патопсихології» є: сформувати уміння застосовувати окремі методи та методики психодіагностики у наданні соціально-психологічної допомоги особистості.
Згідно з вимогами освітньо-професійної програми, студенти повинні вміти: орієнтуватись у сучасних формах та методах патопсихологічної діагностики.

Перші спроби сімейно-орієнтованої роботи були започатковані в кінці ХІХ століття. Подальша практика сімейно-орієнтованої терапії здійснювалась відповідно до положення про залежність особливостей симптоматики психічних розладів від системних взаємозвязків, взаємин у найближчому сімейному оточенні (часто – сімї). Тому, терапія повинна включати всю сімейну систему. Лікування лише одного члена сімї, в якого є прояви психічних розладів чи проблемна поведінка, відповідно до даної теорії, буде не ефективним.
Існує багато видів сімейної терапії.
В процесі вивчення даної дисципліни студенти зможуть опанувати теорію і практичні навики деяких методів системної сімейної психотерапії та емоційно-фокусованої терапії пар, які є доказовими у своїй сфері.

Здобувачі вищої освіти вивчатимуть сутність та еволюцію подружньо-сімейних відносин, особливості їх виникнення, становлення, стабілізацію і розпад, що описує характеристики сім’ї в історичному, соціально-психологічному та індивідуально-психологічному контекстах, розглядаючи емоційну і функціональну специфіку стосунків між членами сім’ї. До предметної сфери психогігієни сім’ї та сімейний стосунків відноситься і питання сексуальних стосунків в середині сім’ї, тобто розглядається вплив сексуальних ролей партнерів на їх взаємостосунки.

Предметом вивчення навчальної дисципліни є теоретико-методологічні проблеми та практичні питання психологічних особливостей сучасної сім’ї, об’єктивних і суб’єктивних умов її розвитку, ролі сім’ї в соціалізації індивіда.
Метою викладання навчальної дисципліни є забезпечення особистісної готовності студентів до майбутньої професійної діяльності через формування у них системи впорядкованих базових уявлень про психологію шлюбно-сімейних стосунків, як прикладну галузь психологічної науки та наукову дисципліну.

Під тренінгом взаємодії з дітьми дошкільного віку розуміють такий набір методів психотерапії, при яких забезпечується чудовий контакт та розвитковий вплив на дітей дошкільного віку. В рамках даної дисципліни студенти зможуть ознайомитись з основними принципами такої взаємодії, теорією, засвоїти окремі техніки різних напрямків психотерапії, опанувати навички взаємодії та комунікації в тренінговій групі.

Тренінг реципроктної імітації – сучасний доказовий метод розвитку навичок імітації у дітей з РАС та ін. Основа імітації – це здатність імітувати нові рухи і нову повідінку в принципі. Такі навички критично необхідні для опанування дитиною складніших форм соціальної поведінки та мови.
Більшість дітей не потребують такого цілеспрямованого навчання – вони самі здійснюють імітацію. Але при порушеннях розвитку імітація може не розвинутись самостійно. Тренінг реципроктної імітації передбачає вивчення комплексу відповідних занять та практичні навички імітації.

Дисципліна присвячена вивченню загальних теоретичних та методичних засад організації психотерапевтичного тренінгу з дітьми дошкільного віку – активного групового методу практичної психології для корекції розвиткових проблем та реабілітації клієнтів.
Метою є отримання теоретичних знань і практичних навичок в галузі психотерапевтичної роботи з окремою дитиною і групою.
У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен знати: теоретичні основи проведення тренінгової роботи;
вміти: проводити й аналізувати психотехнічні вправи та рольові ігри; допомагати та керувати адаптацією до нових або складних умов життєдіяльності дитини.

Сьогодні в Україні функціонує значна кількість організацій і приватних осіб, що надають психологічні послуги, проводять тренінги і навчання, здійснюють психологічну діагностику і психокорекцію. Заклади вищої освіти щорічно готують значну кількість дипломованих психологів; загальний ліцензований обсяг складає щорічно близько 24 тис. осіб.
Приватні психологічні кабінети та окремі фахівці подекуди застосовують недостатньо обґрунтовані методи і методики роботи, запозичені з галузей парапсихології (астрологія, езотерика, біоенергетика і т.п.), що може шкодити психічному і фізичному здоров’ю клієнтів, піддавати ризику їх соціальне благополуччя.
Також спостерігається неузгодженість на рівні окремих відомств (Міністерство охорони здоров’я, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство освіти і науки, Державна служба з надзвичайних ситуацій, Міністерство оборони та ін.) щодо змісту професійної діяльності практичних психологів; застосування методів психологічної діагностики і психологічної корекції; визначення критеріїв оцінювання ефективності проведеної роботи з психологічної реабілітації постраждалих та ін.

навчальна дисципліна, в якій, на основі емпіричних даних, розглядатиметься сучасне бачення проблем формування ускладнених стосунків, різнорівневих конфліктів та процесів пов’язаних з гнівом, переживанням гніву. В структурі курсу заплановане вивчення психодіагностики ускладнених стосунків, конфліктів, гніву: оцінка та встановлення діагнозу; подається психотерапевтична програма керування гнівом: підтримка до змін та мотивація, керування фізичними проявами збудження, техніки покращення рівня усвідомлення, техніки формування життєвих навиків та вирішення проблем, експозиції. Окремо розглядаються когнітивні процеси та психотерапія прощення, прийняття, усвідомлення, примирення. Взаємозалежність конфліктів та самооцінки. Навчання побудови та підтримки добрих стосунків. Також навички роботи психолога, психотерапевта з власним гнівом, конфліктами, ускладненими стосунками.

В процесі вивчення даної дисципліни студенти матимуть змогу ознайомитись із сучасним законодавством, яке регулює сферу охорони психічного здоров’я та приватну практику психолога/психотерапевта.

Предметом вивчення навчальної дисципліни є специфіка роботи психолога в інклюзивно-ресурсному центрі та закладах освіти, а також особливості психологічного супроводу батьків та педагогічних працівників, які навчають і виховують дітей з особливими освітніми потребами.
Мета: ознайомити студентів із специфікою роботи психолога в інклюзивно-ресурсному центрі та інших освітніх середовищах.
Основні завдання курсу:
– ознайомити студентів із поняттям та особливостями інклюзивної освіти.
– надати студентам інформацію про міжнародні документи та національне законодавство у сфері інклюзивної освіти.
– ознайомити студентів із нормативно-правовими документами, які регламентують діяльність інклюзивно-ресурсного центру та документами практичного психолога у школі.
– надати студентам інформацію про посадові обов’язки психолога інклюзивно-ресурсного центру, школи.
– ознайомити студентів із організацією проведення комплексної оцінки розвитку дитини.
– ознайомити студентів із особливостями психолого-педагогічного супроводу дітей в інклюзивному освітньому середовищі.

навчальна дисципліна, в якій будуть презентовані сучасні теорії та ідеї, пов’язані з розумінням процесу горювання, подані результати емпіричних досліджень переживання втрати. Детально розглядається багатогранний психотерапевтичний процес горювання, оплакування втрати, його етапи і завдання, фактори, що впливають на нього, і спеціальні техніки фасилітації неускладненого горя, і психологічної допомоги при ускладненому переживанні утрати.
В структурі курсу відбуватиметься підготовка психологів до зустрічі з тими труднощами, які ставить перед нами робота з ускладненим горюванням, описані виклики для спеціалістів при роботі з втратами по причині самогубства, раптової смерті, синдрому раптової дитячої смерті, викидня, аборту, СНІДу. Окремо буде розглянуто питання переживання горя в сім’ї і впливу цього досвіду на сімейну систему та індивідуальний розвиток, а також тему особистого переживання горя консультантів і терапевтів. Також будуть розглянуті психотерапевтичні техніки і вправи для опрацювання історій втрат, тренінг для консультантів з питань горювання, переживання утрати.

Об’єкт організаційної психології може бути розділений на три рівні аналізу – мікро-, мета- і макрорівень. На мікрорівні вивчається людина, включена в організаційні відносини, на метарівні – групи, які об’єднують людей, що входять в організацію, а на макрорівні – організація як система, частиною якої є люди і групи.
Основні завдання роботи психолога в організаціях, організаційної психології продиктовані питаннями, що виникають як у власників і менеджерів організацій, так і людей, що виконують виконавчі функції. Такі питання, як правило, починаються зі слів чому, що робити, як робити, навіщо робити. Ці питання стосуються власної поведінки людини, поведінки його колег, керівників, підлеглих і поведінки тих осіб, в яких зацікавлена організація (споживачі, клієнти, замовники, підрядники). Тому організаційна психологія вирішує таку задачу як вивчення суб’єктів організаційної поведінки і розробка психологічно обґрунтованих технологій для вирішення організаційних завдань, пов’язаних з “людським фактором” і впровадженням цих технологій в організаційну реальність. Випливають з цього переліку підзадачі диктують, що ж потрібно робити організаційного психолога.

Теорія ігор — теорія математичних моделей прийняття оптимальних рішень в умовах конфлікту. Оскільки сторони, що беруть участь в більшості конфліктів, зацікавлені в тому, щоб приховати від супротивника власні наміри, прийняття рішень в умовах конфлікту, зазвичай, відбувається в умовах невизначеності.
Конфліктні ситуації, в яких застосовують теорія ігор, існують у класичних іграх (шахи, покер та ін.) і в економіці, біології, політиці, військовій справі та ін. Кількість учасників гри або кількість груп, інтересів у ній – одне з основних понять
теорії ігор. Ігри двох гравців посідають центральне місце в теорії ігор. Їх ще називають іграми двох гравців з нульовою сумою: один виграє стільки, скільки програє другий. До таких ігор належать ігри двох гравців із заданою сумою.
Одним з основних постулатів теорії ігор є рівновага Неша (Джон Неш – математик, лауреат Нобелівської премії з економіки) – така точка в грі (в наборі стратегій), в якій жоден гравець не може покращити свій виграш, одноосібно змінивши свою стратегію. В ситуації рівноваги при зміні стратегії виграш зменшується, а, отже, у гравця немає раціональних причин її змінювати.

Метою викладання дисципліни «Тайм-менеджмент» є формування системи спеціальних знань здобувачів вищої освіти з питань управління часом шляхом ефективного цілепокладання, планування і організації діяльності, самоконтролю і самомотивації для підвищення власної та командної ефективності.
Завдання: надати здобувачам вищої освіти ясне і чітке уявлення про теоретичні та методологічні засади сучасного тайм-менеджменту; виробити навички самоорганізації, мотивації, цілепокладання, розстановки пріоритетів, делегування повноважень, контролю і оцінки особистих показників діяльності, освоїти навички володіння методами організації робочого часу та раціонального використання ресурсів; сформувати навички самостійної, творчої роботи; вміння організовувати свою працю, розвинути здібності породжувати нові ідеї, знаходити нові підходи до їх реалізації.
Предмет дисципліни: теоретичні, методичні та практичні аспекти формування ефективної системи тайм-менеджменту та управління часом.

Основною метою навчальної дисципліни є формування знань про використання технологій вироблення, прийняття та реалізації рішень.
У результаті вивчення здобувачем вищої освіти будуть отримані навички, що формують здатність розв’язувати складні спеціалізовані завдання та практичні проблеми у сфері психології, що передбачає вивчення теорій та наукових методів прийняття рішень і характеризується комплексністю та невизначеністю умов.
Здобувачі вищої освіти ознайомляться з кращими вітчизняними і зарубіжними практиками вироблення, прийняття та реалізації рішень та досвід їх впровадження, дізнаються про наукові підходи до прийняття рішень.

Курс «Психологія аутичної дитини» – це комбінований з точки зору теорії та практики курс, спрямований на розвиток цілісного бачення проблеми аутизму. У курсі ви матимете змогу попрактикуватися у діагностиці ознак аутизму, диференціювати його від інших розладів. Ми поговоримо про міфи, які заважають у роботі з аутизмом, і з якими психолог повинен бути готовим працювати.
Серед компетентностей психолога також повинні бути інструменти, які не тільки визначатимуть актуальний рівень розвитку дитини, але й допомагатимуть розробляти і впроваджувати корекційно-розвиткову програму, опираючись на зону найближчого розвитку. І це ще один напрям роботи під час зазначеного курсу.
Зважаючи на те, що тривалий час вже зберігається тенденція до зростання кількісних показників аутизму у всьому світі (зараз це орієнтовно 1-2 % серед дитячої популяції), можемо припустити, що кожен психолог за свою практику професійної діяльності неодноразово зустрінеться із проблемою аутизму. А тому, знання про нові досягнення науки та доказові методи втручань при аутизмі, можуть знадобитися при працевлаштуванні у різноманітні освітні та розвиткові заклади, у медичні структури, у консультативні клініки, тощо.

Мета вивчення дисципліни — ознайомити здобувачів вищої освіти з сучасними теоретичними уявленнями та практичними напрацюваннями в галузі психологічної корекції. Сучасна психологічна корекція представлена багатьма напрямами: біхевіоральним, біологічним, когнітивним, психоаналітичним, гуманістичним, соціально-психологічним. Усі вони мають свою теоретико-концептуальну базу, методологічні принципи роботи та показання для застосування. Засвоєння цих форм психокорекції дасть можливість свідомо функціонально впроваджувати у психологічну практику ефективні методики допомоги. Знання, здобуті в результаті вивчення курсу «Психологічна корекція», є основою для подальшого поглиблення фахової спеціалізації психологів. За результатами вивчення матеріалу цього курсу здобувачі вищої освіти складають залік. Основними навчально-методичними посібниками з курсу «Психологічна корекція» є видання, наведені у списку літератури.
Завдання дисципліни: вивчити основні принципи, цілі та завдання психокорекційної роботи; розглянути особливості індивідуальної та групової форм психокорекції; проаналізувати основні напрямки в психокорекційної роботі; розвинути навички складання психокорекційних програм та їх практичного використання.

Патопсихологія аутизму – галузь психологічної науки, дані якої мають теоретичне й практичне значення для психології та психіатрії. Вона виходить із закономірностей розвитку і структури психіки в нормі. Вивчає закономірності формування розладу психічної діяльності і властивостей особистості порівняно із закономірностями формування і протікання психічних процесів у нормі, вивчає закономірності аномальної відображувальної діяльності мозку.
Дослідження у сфері патопсихології мають теоретичне й прикладне значення для психології.
Мета викладання дисципліни – розглянути особливості формування та клінічних проявів порушень психічної діяльності людини з РСА та особливостей їх патопсихологічної діагностики, підготувати студентів-психологів до практичної роботи з людьми із РСА, реалізуючі індивідуальний підхід та враховуючи внутрішню і зовнішню детермінацію, співвідносячи природні та соціальні чинники поведінки людини.
У результаті вивчення курсу студенти повинні опанувати методологічні принципи та основні напрями патопсихологічних досліджень РСА, закономірності та механізми порушень психічних процесів. Навчальна програма розроблена на основі сучасних підходів до розуміння залежної поведінки та з урахуванням Закону України “Про психіатричну допомогу” та прийняття Україною Міжнародної класифікації хвороб 10 перегляду.

Гіперактивний розлад із дефіцитом уваги (attention deficit hyperactivity disorder за DSM-IV та гіперкінетичний розлад за МКХ-10) проявляється у моторній гіперактивності, порушенні уваги та імпульсивності, що є невідповідними до віку і призводять до виражених порушень функціонування дитини в основних сферах життя.
Розлад дефіциту уваги з гіперактивністю (ГРДУ) – один із найпоширеніших поведінкових розладів у дітей. Його поширеність, за даними різних досліджень становить від 1,5 до 5% у дітей шкільного віку. У 2004 році Всесвітня асоціація дитячої та підліткової психіатрії та суміжних професій (IACAPAP) визнала розлад дефіциту уваги з гіперактивністю (ГРДУ) проблемою № 1 у сфері охорони психічного здоров’я дітей та підлітків.
В даному курсі студенти матимуть змогу на основі результатів сучасних нейробіологічних досліджень отримати знання щодо природи розладу дефіциту уваги з гіперактивністю (ГРДУ) та сучасне розуміння розладу як розладу розвитку самоконтролю, відповідно, із вказівками на можливі науково обгрунтовані шляхи допомоги таким дітям.

В українському законодавстві термін «діти з особливими освітніми потребами» використовується у вужчому розумінні інклюзивної освіти й охоплює дітей з порушеннями фізичного, психічного, інтелектуального розвитку, сенсорними порушеннями та дітей з інвалідністю.
Пріоритетними напрямками роботи психолога, які будуть вивчатись в рамках даної дисципліни є: діагностико-прогностична діяльність; психологічна підтримка педагогів; психологічна підтримка батьків; корекційно-розвиткова робота з дітьми з особливими освітніми потребами.

Поведінкові розлади є важливою проблемою у сфері психічного здоров’я дітей та молоді. Вони пов’язані з порушенням соціального розвитку дитини, розвитку здатності регулювати свою поведінку, узгоджуючи її з загальними правилами та нормами, потребами та почуттями інших осіб. Поведінкові розлади становлять загрозу повноцінному розвитку дитини, її академічній, професійній, соціальній самореалізації – втім цим проблемам можна запобігти ефективними превентивними та терапевтичними втручаннями.
В даному курсі студенти матимуть змогу на основі результатів сучасних досліджень отримати знання щодо природи ОВР та сучасне розуміння розладу як розладу розвитку самоконтролю, відповідно, із вказівками на можливі науково-обгрунтовані шляхи допомоги таким дітям.