Сьогодні були зі своїми і серед своїх, які поруч від початку створення кафедри.
Мовили про інклюзію й інклюзивність, про конкретне і надважливе, про саме життя, яким би воно сьогодні не було: про практику впровадження програм психологічного відновлення діючих військових медиків з Володимиром МИЦЬКОМ кандидатом психологічним наук, доцентом нашої кафедри.
Про неймовірних людей зі сталі з великим серцем…
Про те, як рятувати тих, хто рятує інших….
Про лист дощового дня, який треба відкрити, коли буде дуже важко…
Про фіку, кроскультурну комунікацію, стрибки з парашутом і підкорення вершин…
Про нейровправи, майндфулнес, лекції, мандрівки і про дозвіл мати мрію…
Про велику працю і розуміння, що ти як спеціаліст чогось вартий: все це розчулює, але дає багато сил…
Про війну, і те, чому ми ще тут: бо нам не те, що нема куди їхати, нам є звідки не їхати…
Повірте, з нами добре і дуууже цікаво!
Далі буде!