Загальна психологія — дисципліна, що намагається знайти відповіді на принципові питання, які постають перед психологією в цілому, виробити теоретичні принципи, сформулювати основні закономірності функціонування психіки. В межах даної дисципліни студенти вивчають основні теорії та результати досліджень функціонування психічних процесів (відчуттів, сприйняття, мислення, уяви, памяті, емоцій, почуттів, волі), психічних станів, свідомості, біологічні передумови психіки тощо.
Знання з даного предмету є базовими для вивчення інших психологічних дисциплін.

Вікова психологія – базова дисципліна, що досліджує закономірності психіки на різних етапах її життя.

Вікова психологія вивчає особливості розвитку психіки: психічних процесів (відчуття, сприйняття, пам’яті, мислення, мовлення, уваги, уяви), емоцій та їх властивостей у дітей, підлітків, юнаків та дорослих; вікові особливості, виникнення гри, навчання, праці, спілкування; формування характеру, звичок, здібностей, спрямованості, інтересів, стосунків; вікові можливості засвоєння знань тощо.

Знання з вікової психології є базовими для вивчення інших дисциплін та є важливими для розуміння структурних змін і психологічних новоутворень, які виникають в процесі психічного розвитку.

Навчальним планом передбачено 50 аудиторних годин (24 годин лекційних, 26 годин практичних занять).

Соціальна психологія – це галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності й механізми поведінки, спілкування й діяльності людей, які обумовлені їх включеністю в соціальні групи, а також психологічні особливості самих груп.

Іншими словами, соціальна психологія вивчає психологічні явища (процеси, стани й властивості), що характеризують взаємодію індивіда й групи.

Залежно від того або іншого розуміння предмета соціальної психології виділяються основні об’єкти її вивчення, тобто носії соціально-психологічних явищ.

До них відноситься:

• особистість у групі (системі відносин), взаємодія в системі „особистість – особистість” (батько – дитина, керівник – виконавець, лікар –- хворий, психолог – клієнт і т.д.);
• мала група (родина, шкільний клас, трудова бригада, група друзів і т, і.), взаємодія в системі „особистість – група” (лідер – ведені, керівник – трудовий колектив, новачок – шкільний клас тощо), взаємодія в системі „група – група” (змагання команд, групові переговори, міжгрупові конфлікти тощо);
• велика соціальна група (етнос, партія, суспільний рух, соціальні прошарки, територіальна, конфесіональна групи тощо);

Вивчення соціальної психології передбачає знання з загальної психології, вікової психології.
Знання соціальної психології важливі для вивчення практико-орієнтованих дисциплін: сімейної психотерапії, психології сімейних стосунків і т.і.

Нейробіологія — наука, що вивчає будову, функціонування, розвиток, генетику, біохімію, фізіологію, і патологію нервової системи. Вивчення поведінки також відносять до нейробіології.

Вивчення людського мозку є міждисциплінарною наукою і включає багато рівнів його вивчення, від молекулярного до клітинного рівня (окремі нейрони), від рівня відносно невеликих об’єднань нейронів, до великих систем, таких як кора головного мозку або мозочок, і на найвищому рівні нервової системи в цілому.

До нейробіології відносять:
– механізми дії нейротрансмітерів (біологічно активних хімічних речовин, за допомогою яких здійснюється передача електричного імпульсу з нервової клітини через синаптичний простір) в синапсах;
– вплив генів на розвиток нервової системи у зародку і протягом життя;
структура і функціонування нейронів (нервових клітин);
структура і функціонування центральної нервової системи і забезпечення ними функціонування сприйняття, памяті, мови тощо.

Базовими для вивчення нейробіології є знання анатомії, фізіології центральної нервової системи. Знання нейробіології є важливими для розуміння біологічниих чинників поведінки людини, виникнення психопатології, застосування та механізмів дії психотерапії і психофармакологічних засобів (ліки).

Анатомія та фізіологія ЦНС – включає систематизовані сучасні відомості про будову і функцію різних структур головного та спинного мозку. У даній дисципліні представлена інформація про будову центральної та периферичної нервової системи, методи дослідження функціонування центральної нервової системи. Поряд з нормальною анатомією та фізіологією розглядаються функціональні порушення при ураженні різних структур центральної нервової системи.
Знання з даного предмету є базовими для вивчення інших психологічних дисциплін та є важливими для розуміння функціонування психіки, її порушень, медикаментозних та психологічних втручань.

Психологія навчання і виховання є одним із напрямів науки, що відповідає потребам психолого-педагогічної практики. У процесі вивчення дисципліни студенти ознайомляться із психологічними засадами особистісного розвитку в процесі навчання і виховання в умовах родини та освітніх закладів. Дисципліна спрямована на вивчення проблем менеджменту процесом засвоєння прийомів інтелектуальної діяльності; виявлення психологічних факторів, що впливають на успішність навчання, ефективність стосунків у навчальному процесі, індивідуально-психологічних відмінностей суб’єктів навчання та виховання тощо.

Дисципліна «Психологія навчання та виховання» також зосереджується на вікових особливостях організації навчання і виховання; специфіці сучасних вимог до інноваційних методів навчання; забезпечення умов застосування студентами вищезгаданих знань при плануванні власної навчальної та виховної діяльності в закладах освіти та у міжособистісних стосунках з оточуючими. Курс покликаний сформувати у студентів професійні знання і уміння щодо створення сприятливих умов для гармонійного розвитку психіки дитини під час навчання і виховання; навчити використовувати індивідуальний, особистісно-орієнтований підхід у психологічній практиці, опираючись на психологічні особливості розвиваючих функцій традиційної та інноваційної стратегій організації освіти; проектувально-конструктивну діяльність викладача при організації навчально-виховних ситуацій.

Історія науки – дослідження феномену науки в його історії. Наука, зокрема, являє собою сукупність емпіричних, теоретичних і практичних знань про навколишній світ, отриманих науковим співтовариством. Дисципліна має на меті формування у студентів компетенцій, які передбачають здатність критичного осмислення існуючих у психології теорій щодо їх наукової достовірності.

Психофізіологія – сфера міждисциплінарних досліджень на межі психології і нейрофізіології. В межах даної дисципліни студенти вивчатимуть особливості співвідношення функціонування мозку і психіки, значення властивостей нервової системи у функціонуванні психіки.
Психофізіологія вивчає також фізіологічні та біохімічні зміни, які відбуваються в центральній нервовій системі, їх зв’язок з динамікою проявів психічного: функціонуванням пам’яті, регуляцією емоцій, сном і сновидіннями. Вивчатимуться результати різноманітних досліджень – від імплантації в мозок електродів до використання спеціальних приладів для реєстрації фізіологічних проявів.
Для вивчення даної дисципліни важливими є знання з анатомії та фізології ЦНС, загальної психології, вікової психології.
Знання з даної дисципліни важливі для поглибленого розуміння загальної психології, психодіагностики, діяльності в сфері охорони психічного здоровя, психологічних втручань.

Психодіагностика — галузь психології, яка вивчає теорію й практику вимірювання психологічних особливостей людини. Психодіагностика включає вивчення вимог до інструменту вимірювання, конструювання та апробацію методик, розробку правил обстеження, обробки та інтерпретації результатів.
Групи психодіагностичних методів, які будуть вивчатись в межах “Основ діагностичної психології”:
– обєктивні тести;
– стандартизовані самозвіти;
– проективні техніки;
– діалогічні техніки (бесіди);

Вивчення психодіагностики передбачає знання з нейробіології, психофізіології, загальної психології, вікової та соціальної психології.
Знання основ діагностичної психології важливі для планування експериментальних досліджень, проведення патопсихологічних обстежень, клінічних інтервю, діагностування психічних розладів дітей та дорослих, планування психотерапевтичних втручань. 

Педагогіка та педагогічна психологія – дисципліна практичного спрямування, яка досліджує психологічні проблеми виховання і навчання особистості – основних механізмів соціалізації людини у спеціально організованому середовищі (дитячий садок, загальноосвітня школа, ВНЗ, за певних умов сім’я).

Завданням педагогічної психології є розкриття психологічних можливостей навчальних і виховних впливів на інтелектуальний та особистісний розвиток учня; дослідження психологічних основ діяльності педагога, його індивідуально-психологічних та професійних якостей.

Сучасна педагогічна психологія – це наука побудована на експериментальних даних, тісно пов’язана з віковою, загальною та соціальною психологією. Є основою для переосмислення та реформування системи освіти в Україні (Нова українська школа) та адаптації ідей західноєвропейських стандартів освіти до соціокультурних умов нашої держави.

Психофармакологія — наукове дослідження впливу ліків, що впливають на настрій, відчуття, мислення та поведінку.

Психофармакологія вивчає широкий спектр речовин з різними типами психоактивних властивостей, що головним чином відноситься до хімічних взаємодій у мозку.

Впродовж навчання студенти будуть вивчати механізми дії та особливості застосування наступних груп препаратів:
– Антидепресанти
– Нейролептики
– Нормотиміки
– Психостимулятори
– Транквілізатори
та ін..

Згідно чинного законодавства, в Україні психолог не виписує ліки. Проте, знання сучасних психофармакологічних препаратів та їх механізмів дії є важливим для розуміння психологом психічного стану, в якому може перебувати пацієнт, якому лікарем призначено відповідні медикаменти. Знання психологом основ психофармакології також покликані спростити комунікацію між клінічним психологом та лікарями-психіатрами при спільній (командній) роботі по збереженню психічного здоровя пацієнтів.

Вивчення психофармакології передбачає знання з нейробіології, психофізіології, фізіології центральної нервової системи, загальної психології, вікової психології.
Знання психофармакології важливі для психологічної практики: психодіагностики, психотерапії.

Дисципліна, в рамках якої вивчаються методи математичної статистики, методи збору, систематизацiї та обробки результатiв спостережень, тестуванння психічних процесів (памяті, мислення тощо) та станів для виявлення iснуючих закономiрностей.
В процесі вивчення даної дисципліни студенти також опановують можливості використання сучасного програмного забезпечення (freeware) для статистичної обробки отриманих результатів досліджень.

Вивчення даної дисципліни передбачає наявність знань із загальної психології, вікової психології, соціальної психології, основ діагностичної психології, основ експериментальної психології (експериментальна психологія також потребує знань із даної дисципліни), педагогічної психології.
Знання з даної дисципліни важливі для вивчення експериментальної психології.
Водночас, знання математичної статистики дозволяє психологу оцінити достовірність результатів досліджень, проведених іншими дослідниками, що, у свою чергу, важливо для рішень про впровадження в свою роботу нових методів психодіагностики та психотерапії. 

Основи клінічного інтервювання – дисципліна практичного спрямування (дисципліна вільного вибору студента), яка передбачає цілеспрямоване навчання і формування навичок клінічної бесіди та збору психологічного анамнезу (даних про пацієнта/клієнта для подальшого психологічного втручання/взаємодії/впливу).
У процесі навчання студенти здобудуть знання та розвинуть уміння вислуховувати та розвивати стосунок з пацієнтами/клієнтами, досліджувати їхній психологічний стан, здійснювати первинну діагностику, клінічне інтервю у дітей, дорослих, сімейних пар, планувати психотерапію, а також, проводити клінічне інтервювання клієнтів, що страждають на алкоголізм і наркоманію та інші залежності.

Основи педіатрії – дисципліна (дисципліна вільного вибору студента)  передбачає засвоєння студентами знань періодів розвитку дитини та їх основні характеристики, методики антропометричних досліджень, особливості нервово-психічного розвитку дитини, семіотику ураження нервової, м’язової, дихальної, серцево-судинної системи та ін.

Психологія дорослішання – дисципліна (дисципліна вільного вибору студента) передбачає вивчення результатів досліджень американських та європейських психологів, які вивчали особливості фізіологічного дозрівання підлітків, недоліки їх виховання, прагнення підлітка до саморозвитку. Істотний вплив на дорослішання підлітка здійснюють: ЗМІ, потреба створювати «імідж» тіла, мобінг. Студенти матимуть змогу ознайомитись із класифікаціями типів виховання, які можуть провокувати виникнення поведінкових труднощів у підлітків.

Основи психогігієни

У наш час життя суспільства характеризується нестабільністю, наявністю багатьох стресогенних факторів інформаційного тиску, кризи різних соціальних сфер. Усе це негативно впливає на психологічне і соматичне здоров’я людини. Серед сучасних психосоціальних проблем, що впливають на психологічне здоров’я людини є хронічне недосипання, прокрастинація, хронічний стрес, пошук психологічних ресурсів через різноманітні залежності, тощо. Ці та інші випробування сучасного постіндустріального суспільства супроводжуються різними емоційними переживаннями, формуванням відповідного стилю життя, який мусить включати турботу про власне психічне здоров’я. Саме тому психогігіє́на як система наукових знань і практичних заходів, а також як навчальна дисципліна для студентів психологічних спеціальностей, активно розвивається ще з початку ХХ століття і спрямована на збереження і зміцнення психічного здоров’я населення. Основне завдання психогігієни — формування у студентів-психологів знань та навичок щодо психічного здоров’я для подальшого впровадження їх в свою практичну діяльність та особистий стиль життя.
Метою викладання курсу «Основи психогігієни» є формування у студентів теоретичних основ наукового світогляду, навичок аналітичного підходу до сучасних і традиційних концепцій збереження психічного здоров’я та профілактики найбільш поширених розладів, підвищення рівня психологічної компетентності майбутніх фахівців; сприяння їх особистісному зростанню.
Дисципліна «Основи психогігієни» покликана сформувати у студентів уявлення про предмет і методи психогігієни, їх значення для гармонійного особистісного та професійного розвитку; сприяти засвоєнню студентами знань щодо психології стресу, праці, відпочинку, спілкування, організації часу та простору; вікові особливості психогігієни; забезпечити умови застосування студентами вищезгаданих знань при плануванні власного стилю життя.

Експериментальну психологію співвідносять із всією науковою психологією, із системою знань, отриманих з допомогою експериментального вивчення поведінки людини і тварин.

Наукова психологія прирівнюється до експериментальної, на відміну від філософської, інтроспективної, умоглядною і гуманітарної психології. Ця точка зору відображена в «Експериментальній психології» під редакцією П. Фресса і Ж. Піаже.

Термін «експериментальна психологія» часто вживається в розширеному значенні для характеристики наукової дисципліни, що займається проблемою методів психологічного дослідження в цілому, організації різних видів експериментів та кореляційних досліджень.

Нарешті, під експериментальної психологією також часто розуміють тільки теорію психологічного експерименту, що базується на загальнонауковій теорії експерименту і в першу чергу включає його планування і обробку даних. Класичним підручником такого типу є «Експериментальна психологія» Ф. Дж. Мак-Гіга [McGuigan FG, 1993]. Подібні підручники схожі на посібники з математичної статистики для гуманітаріїв.

Вивчення експериментальної психології передбачає наявність знань із загальної психології, вікової психології, соціальної психології, основ діагностичної психології, педагогічної психології, основ математичної статистики.

Знання з експериментальної психології дозволяють психологу правильно організовувати власні дослідження та дають вміння оцінити достовірність результатів досліджень, проведених іншими дослідниками, що, у свою чергу, важливо для рішень про впровадження в свою роботу нових методів психодіагностики та психотерапії.

Когнітивна психологія – це галузь психологічної науки, що вивчає процеси пізнання, як от увага, мова, пам’ять, відчуття, сприймання, мислення. Вона базується на положенні, що розум працює подібно до комп’ютера: введення, зберігання та вилучення даних. Когнітивний підхід, ймовірно, є найбільш домінуючим підходом у психології сьогодні і вже був застосований до широкого кола практичних і теоретичних контекстів. На сьогоднішній день у когнітивну психологію дітей та підлітків включають дослідження моделей соціальної обробки інформації (наприклад, для пояснення агресивної чи антисоціальної поведінки), “Теорії розуму” (феномен розуміння та пізнання внутрішнього світу інших, який необхідний для метапізнання та соціального розвитку), надання допомоги в боротьбі з розладами пам’яті, підвищення точності прийняття рішень, моделі допомоги при розладах навчання та інші. Когнітивна психологія застосовується для збереження психічного здоров’я для людей будь якого віку. З науки про те, як когнітивні процеси змінюються в ході розвитку дитини та підлітка, а саме інформації про те, як мозок трансформує сенсорні входи в розуміння та знання, когнітивна психологія допомогла нам отримати більш глибоке і багатше розуміння багатьох психічних явищ, які сприяють нашому повсякденному існуванню і загальному буттю.

Досягнення когнітивної психології дітей та підлітків сьогодні широко інтегруються у вікову психологію, педагогічну психологію, психологію розвитку, соціальну та загальну психологію, психологію особистості, патопсихологію тощо.

Науково-доказові методи психотерапії – дисципліна практичного спрямування, завдання якої – навчити студентів дієвим науково-доведеним методам психологічного втручання (взаємодії, впливу на пацієнта).

У процесі вивчення дисципліни студенти матимуть змогу ознайомитися з доведеними науковими теоріями, що пояснюють механізми походження та підтримки психічних розладів, життєвих утруднень і складностей поведінки людини. Студентам будуть запропоновані емпірично (отримані за допомогою експериментів) перевірені техніки й підходи до лікування різних психічних розладів (депресії, тривожних розладів, стресових розладів, розладів харчування тощо). Основу дисципліни складатимуть визнані у всьому цивілізованому науковому світі протоколи лікування психічних розладів національної системи охорони здоров’я Великої Британії (протоколи NICE), які віднедавна є визнаними і в Україні.

Всесвітня організація охорони здоровя (ВООЗ) сформулювала критерії психічного здоровя, відхилення від яких можна розглядати як ознаку психічного розладу. Наприклад, у людини повинно бути відчуття та усвідомлення неперервності, постійності і ідентичності свого фізичного і психічного “Я”, критичність до себе, своєї діяльності і її результатів; відповідність (адекватність) психічних реакцій силі і частоті впливів соціального оточення і т.і.
Поряд з цим ВООЗ уклала перелік діагностичних критеріїв психічних розладів (наразі чинною є 11-а редакція міжнародної класифікації хвороб – МКХ-11 (англ. – ICD-11)). Науковцями та практиками усього світу ICD-11 використовується поряд із аналогічним, укладеним Американською Асоціацією Психіатрів збірником критеріїв психічних розладів DSM-5 при проведенні досліджень та формулюванні протоколів необхідних медикаментозних та психотерапевтичних втручань. ICD-11 та DSM-5 широко використовується також в Україні. Тому, клінічним психологам важливо знати та вміти використовувати описані у класифікаціях критерії в своїй практиці. Саме таку мету має вивчення даної дисципліни.
Вивчення дисципліни потребує знань анатомії, фізіології центральної нервової системи, загальної, соціальної, вікової психології, психофармакології, науково-доказових методів психотерапії, основи клінічного інтервювання, діагностичної психології (психодіагностики).
Знання критеріїв діагностики психічних розладів важливе для засвоєння знань в наступних дисциплінах: науково-доказові методи психотерапії, основи клінічного інтервювання, діагностична психологія, сімейна психотерапія, психотравматологія дорослих, дітей та підлітків, психологія аутичної дитини, робота психолога з дітьми з розладом дефіциту уваги та гіперактивністю, психологічний супровід дитини з особливими освітніми потребами.

Практикум з діагностики психічного розвитку дитини – практико-зорієнтована дисципліна (дисципліна вільного вибору студента), яка викладається клінічними психологами лікувальних закладів м.Івано-Франківська. Впродовж вивчення даної дисципліни студенти матимуть змогу на практиці познайомитись з основними методами та методиками діагностики психічного розвитку дитини.
Вивчення даної дисципліни потребує знань із загальної психології, вікової психології, соціальної психології, анатомії та фізіології центральної нервової системи, психофізіології, нейробіології, психофармакології, диференційної діагностики психічних розладів, основ клінічного інтервювання.
Знання з даної дисципліни важливі при роботі психолога з діагностичними методиками психічного розвитку дітей та підлітків, плануванні необхідних для дітей втручань.

Практикум з спеціальної психології – практико-зорієнтована дисципліна (дисципліна вільного вибору студента), яка викладається клінічними психологами лікувальних закладів м.Івано-Франківська. Впродовж вивчення даної дисципліни студенти матимуть змогу на практиці познайомитись з основними методами та методиками діагностики психічного розвитку дитини в нормі та патології.
Вивчення даної дисципліни потребує знань із загальної психології, вікової психології, соціальної психології, анатомії та фізіології центральної нервової системи, психофізіології, нейробіології, психофармакології, диференційної діагностики психічних розладів, основ клінічного інтервювання.
Знання з даної дисципліни важливі при роботі психолога з діагностичними методиками психічного розвитку дітей та підлітків, плануванні необхідних для дітей втручань.

Сімейна психотерапія (дисципліна вільного вибору студента).

Перші спроби сімейно-орієнтованої роботи були започатковані в кінці ХІХ століття. Подальша практика сімейно-орієнтованої терапії здійснювалась відповідно до положення про залежність особливостей симптоматики психічних розладів від системних взаємозвязків, взаємин у найближчому сімейному оточенні (часто – сімї).Тому, терапія повинна включати всю сімейну систему. Лікування лише одного члена сімї, в якого є прояви психічних розладів чи проблемна поведінка, відповідно до даної теорії, буде не ефективним.
Існує багато видів сімейної терапії.
В процесі вивчення даної дисципліни студенти зможуть опанувати теорію і практичні навики деяких методів системної сімейної психотерапії та емоційно-фокусованої терапії пар, які є доказовими у своїй сфері.
Вивчення сімейної терапії потребує знань наступних навчальних дисциплін: диференційна діагностика психічних розладів, загальна психологія, вікова психологія, соціальна психологія, психофармакологія, основи клінічного інтервювання.
Знання сімейної психотерапії важливі для роботи клінічного психолога з сімейними парами та в індивідуальній психотерапії дорослих, дітей та підлітків.

Психогігієна сімї та сімейних стосунків (дисципліна вільного вибору студента).

Найбільш дієвий шлях до профілактики родинних конфліктів – ретельна підготовка до шлюбу. Сюди відноситься турбота про стан здоров’я вагітних, профілактика патології пологів, забезпечення правильного психофізичного розвитку і виховання дітей, спеціальна підготовка осіб, що вступають в шлюб, діагностична і лікувальна робота у випадках родинно-сексуальних дисгармоній.
В процесі вивчення даної дисципліни студенти зможуть опанувати теорію і практичні навики деяких методів діагностичної роботи та консультативної допомоги подружнім парам.
Вивчення дисципліни потребує знань наступних навчальних дисциплін: диференційна діагностика психічних розладів, загальна психологія, вікова психологія, соціальна психологія, психофармакологія, основи клінічного інтервювання.
Знання з даної дисципліни важливі для роботи клінічного психолога з сімейними парами та в індивідуальній психотерапії дорослих, дітей та підлітків.

Психологія професійного здоров’я є одним із пріоритетних напрямків західної науково-практичної психології. Актуальність цього напрямку зростає перш за все через стрімкі соціокультурні зміни у всіх сферах життєдіяльності людини, динамічний інформаційний тиск, напружений ритм життя, зростання психотравмуючих ситуацій і кризових станів особистості, які відображаються у ефективності професійної діяльності. Дисципліна розкриватиме психологічні засади запобігання хворобам, політики охорони здоров’я в організаціях, психогігієну праці та відпочинку тощо.

Згідно результатів досліджень (Friedman, 2006), 60% осіб у США впродовж життя переживуть щонайменше одну таку психотравмуючу подію як фізичне насильство, техногенна катастрофа, нещасний випадок, дорожно-транспортна пригода, війна тощо. 17% чоловіків і 13% жінок – переживуть три таких події. До 18 років у 30% осіб буде в минулому хоча б одна з таких подій.
У багатьох осіб, які пережили такі події наслідком може бути розвиток цілого спектру розладів: від простих форм посттравматичного стресового розладу (ПТСР/PTSD) до його комплексних форм, дисоціативних розладів. Зокрема, щонайменше у 30% осіб, які в минулому пережили психотравмуючі події може розвинутись посттравматичний стресовий розлад (ПТСР/PTSD). З цієї кількості ще у 30% цей розлад може мати хронічний перебіг. Загалом, у 7% осіб (5% чоловіків і 10% жінок) – мають шанс отримати посттравматичний стресовий розлад (ПТСР/PTSD) впродовж свого життя.
В процесі вивчення основ психотравматології студенти мають змогу познайомитись з основними теоріями, які намагаються пояснити виникнення та перебіг розладів, які викликані пережитими психотравмуючими подіями. Навчання також включає методи надання першої психологічної допомоги та роботі психолога/психотерапевта на етапі стабілізації стану пацієнта.
Вивчення даної дисципліни потребує знань із загальної психології, вікової психології, соціальної психології, анатомії та фізіології центральної нервової системи, психофізіології, нейробіології, психофармакології, диференційної діагностики
психічних розладів, основ клінічного інтервювання.
Знання основ психотравматології важливі при роботі психолога з дорослими та дітьми, які пережили психотравматичні події та мають інші коморбідні розлади (депресивні стани, тривожні розлади).

Тренінг соціальних навичок є необхідним при наявності у пацієнта соціальної тривоги (фобії), проявами якої є непереборний страх спілкування. Люди з соціальною фобією намагаються уникати соціальних контактів або ж переносять контакти з іншими людьми дуже болісно і з великим напруженням. Згідно статистичних даних, 12-13% людей страждають соціальною фобією у різні життєві періоди. Найбільш часто вона виникає у підлітковому віці.
Тренінг— особливий різновид активних групових форм навчання. Тренінговими групами називають спеціально створені невеликі групи, учасники яких за допомогою тренера беруть участь у своєрідному досвіді інтенсивного спілкування, орієнтованого на набуття навичок, компетентності в розвязанні певних завдань соціальної діяльності. В даній дисципліні студенти отримають можливість стати учасником процесу, тобто отримати досвід участі в груповій роботі.
Вивчення даної дисципліни потребує знань наступних навчальних дисциплін: диференційна діагностика психічних розладів, загальна психологія, вікова психологія, соціальна психологія, психофармакологія, основи клінічного інтервювання.
Знання з даної дисципліни важливі для роботи дитячого, клінічного психолога в індивідуальній психотерапії дорослих, дітей та підлітків з соціальною тривогою (соціальною фобією).

(дисципліна вільного вибору студента)

“Війна на Сході України стала психотравмуючим фактором для багатьох осіб, і зокрема дітей, насамперед тих, що перебувають чи досі перебувають безпесередньо у зоні бойових дій.”

Олег Романчук

Впродовж вивчення даної дисципліни студенти матимуть змогу отримати знання та практичні навички роботи з дітьми, які пережили психотравмуючі події під час їх перебування в зоні бойових дій. Навчання відбувається в тренінговому форматі
відповідно до програми “Діти та війна: навчання технік зцілення”. Автори програми Патрік Сміт, Етл Дирегров, Уільям Юле (Інститут психіатрії, Лондон, Англія; Центр кризової психології, Берген, Норвегія). Співавтори: Лейла Гупта, Шон Перрен, Рольф Гєстал.

Вивчення даної дисципліни потребує знань із загальної психології, вікової психології, соціальної психології, анатомії та фізіології центральної нервової системи, психофізіології, нейробіології, психофармакології, диференційної діагностики психічних розладів, основ клінічного інтервювання.
Знання з даної дисципліни важливі при роботі психолога з дітьми, які пережили психотравматичні події.

Основи спеціальної психологія – дисципліна прикладного спрямування (дисципліна вільного вибору студента), завдання якої – ознайомити студентів з психологічними особливостями дітей та дорослих, що мають органічні ураження головного мозку (розумову відсталість), порушення аналізаторів (глухі, туговухі, слабозорі, сліпоглухі), тяжкі порушеннями мови при збереженні слуху.

Спеціальна психологія з’ясовує зміни у перебігу психічних процесів порівняно з нормою, їх причини і механізми, розробляє спеціальні методи корекції порушень, аналізує результати, які досягаються в ході спеціально організованого навчання і виховання (насамперед у дитячому віці). Залежно від категорії порушень розрізняють такі галузі спеціальної психології: психологія розумово відсталих, психологія глухих і туговухих (сурдо-психологія), психологія сліпих та слабозорих (тифлопсихологія), психологія сліпоглухонімих, психологія дітей з порушеннями мови.

Курс «Психологія аутичної дитини» (дисципліна вільного вибору студента) – це комбінований з точки зору теорії та практики курс, спрямований на розвиток цілісного бачення проблеми аутизму. У курсі ви матимете змогу попрактикуватися у діагностиці ознак аутизму, диференціювати його від інших розладів. Ми поговоримо про міфи, які заважають у роботі з аутизмом, і з якими психолог повинен бути готовим працювати.

Серед компетентностей психолога також повинні бути інструменти, які не тільки визначатимуть актуальний рівень розвитку дитини, але й допомагатимуть розробляти і впроваджувати корекційно-розвиткову програму, опираючись на зону найближчого розвитку. І це ще один напрям роботи під час зазначеного курсу.

Зважаючи на те, що тривалий час вже зберігається тенденція до зростання кількісних показників аутизму у всьому світі (зараз це орієнтовно 1-2 % серед дитячої популяції), можемо припустити, що кожен психолог за свою практику професійної діяльності неодноразово зустрінеться із проблемою аутизму. А тому, знання про нові досягнення науки та доказові методи втручань при аутизмі, можуть знадобитися при працевлаштуванні у різноманітні освітні та розвиткові заклади, у медичні структури, у консультативні клініки, тощо.

Тренінг реципроктної імітації – навчальна дисципліна (дисципліна вільного вибору студента), в якій студенти матимуть змогу опанувати науково доказовий метод роботи з дітьми із спектром аутизму. В основі тренінгу – опанування теоретичних положень та навичок навчання дітей імітації дій оточуючих (старших і ровесників). Основа імітації – здатність імітувати нові рухи і нову поведінку. Більшість дітей не потребують такого навчання. Маленькі діти імітують своїх батьків, братів та сестер без будь якого спеціального навчання. Але при порушенні розвитку, коли здатність до імітації не розвинулась природнім способом, дитина потребує такого навчання.

Робота психолога з дітьми з розладом дефіциту уваги та гіперактивністю (ГРДУ) (дисципліна вільного вибору студента).

Гіперактивний розлад із дефіцитом уваги (attention deficit hyperactivity disorder за DSM-IV та гіперкінетичний розлад за МКХ-10) проявляється у моторній гіперактивності, порушенні уваги та імпульсивності, що є невідповідними до віку і призводять до виражених порушень функціонування дитини в основних сферах життя.

Розлад дефіциту уваги з гіперактивністю (ГРДУ) – один із найпоширеніших поведінкових розладів у дітей. Його поширеність, за даними різних досліджень становить від 1,5 до 5% у дітей шкільного віку. У 2004 році Всесвітня асоціація дитячої та підліткової психіатрії та суміжних професій (IACAPAP) визнала розлад дефіциту уваги з гіперактивністю (ГРДУ) проблемою № 1 у сфері охорони психічного здоров’я дітей та підлітків.

В даному курсі студенти матимуть змогу на основі результатів сучасних нейробіологічних досліджень отримати знання щодо природи розладу дефіциту уваги з гіперактивністю (ГРДУ) та сучасне розуміння розладу як розладу розвитку самоконтролю, відповідно, із вказівками на можливі науково обгрунтовані шляхи допомоги таким дітям.

Вивчення даної дисципліни потребує знань із загальної психології, вікової психології, соціальної психології, анатомії та фізіології центральної нервової системи, психофізіології, нейробіології, психофармакології, диференційної діагностики психічних розладів, основ клінічного інтервювання.
Знання з даної дисципліни важливі при роботі психолога з дітьми з розладом дефіциту уваги та гіперактивністю, плануванні необхідних для таких дітей втручань.

(дисципліна вільного вибору студента)

Метою даної навчальної дисципліни є ознайомлення студентів з науково-методичними основами інклюзивної освіти та особливостями організації інклюзивного навчання дітей.